Category: Відкрий для себе Румунію

  • Бухарест на туристичній карті Європи

    Бухарест на туристичній карті Європи

    Скажений ритм життя в сучасному світі диктує нові умови відпочинку. Якщо раніше люди могли по одному року працювати без перепочинку і чекати великої відпустки, то зараз потреба в перезавантаженні назріває швидше. Бухарест – досить цікаве місто, яке почало входити на карту міських місць для відпочинку Європи та ЄС. Насправді це десяте за величиною місто в ЄС. У ньому з’явилося велике число унікальних культурних або тематичних сіті-брейк програм. Хоча Бухарест відомий як місто нічних розваг, дешеве місто з безперервним життям, столиця Румунії має також багато палаців. Разом із узбережжям Чорного моря, дельтою Дунаю, Буковиною та Марамурешом, Бухарест входить до списку переваг іноземних туристів.

    Якщо цього літа ви вирішили провести відпустку в Бухаресті, то ви не помилилися. Окрім того, що місто нарешті стало просторішим, у вас є більше можливостей для проведення вільного часу з дітьми. Серед них музеї. За останні п’ять років у Бухаресті зросла кількість музеїв і меморіальних будинків. Новостворені музеї найчастіше мають сучасний підхід, будучи інтерактивними та легкими для відвідування і розуміння для будь-якої вікової групи. Для швидкої екскурсії містом радимо почати з півночі Бухареста. Ви проїздити біля Тріумфальної арки, спорудженої в 1921 – 1922 роках на честь перемоги Румунії в Першій світовій війні. Споруда, яка вже давно на туристичній карті столиці, але про яку багато хто не знає, що її можна відвідати. Вийшовши з периметру Тріумфальної арки, ви продовжити їздити бульваром Киселева, який межує з колишніми дворянськими особняками, багато з яких сьогодні відремонтовано, щоб відродити колишню красу бульвару. Музей румунського селянина, Музей геології та Музей природничих наук «Грігоре Антіпа» є важливими пам’ятками на культурній карті столиці.

    Мало хто знає, але Бухарест має багато палаців.  Деякі з них донедавна не було утверджені. Тур по місту може включити відвідування Королівського палацу Румунії, нині Художнього музею, палацу Суцу, де зараз знаходиться Музей історії та мистецтва. Це палац, який належав родині Суцу і був побудований на початку ХІХ століття. Не треба забути про Палац парламенту, будівництво якого розпочалося в 1984 році за наказом колишнього комуністичного диктатора Ніколая Чаушеску. Можна сказати, що це найбільша цивільна адміністративна будівля у світі. Він також вважається найважчою будівлею в світі. Потім – палац Котрочень, штаб-вкартира Адміністрації Президента Румунії. Це також палац з багатою історією. Патріарший палац – теж будівля ХІХ століття. У минулому тут працювала Палата депутатів. З іншого боку, виділяються Палац правосуддя та Палац Ощадбанку, споруди у французькому стилі кінця ХІХ, початку ХХ ст. Ці дві будівлі підтверджують, чому Бухарест колись називали маленьким Парижем. Крім цих архітектурних шедеврів, турист може прогулятися бульваром Каля Вікторіей, який нагадує про міжвоєнний Бухарест.

    Каля Вікторіей – це не лише дуже важлива вулиця столиці, але й усіяна об’єктами та будівлями, оголошеними історичними пам’ятками. Першою рекомендованою зупинкою на ній є Національний музей «Джордже Енеску», який розміщений у палаці Кантакузіно. Будівля є справжньою архітектурною перлиною, побудована в 1903 році за проєктом Георге Григоре Кантакузіно. Композитор Джордже Енеску деякий час жив у палаці Кантакузіно, а з 1956 року, після його смерті, будівля була перетворена на музей, присвячений життю та творчості композитора. Також не пропустіть відвідування Атенеуму. Він був урочисто відкритий в 1889 році і побудований за ініціативи однойменного товариства в рамках відомої акції під назвою «Подаруй лея заради Атенеуму» (лей- національна валюта Румунії). Архітектурний стиль – неокласичний, але в ньому також можна знайти елементи еклектики та французької архітектури ХІХ століття.

    centrul-vechi-jani-godari-unsplash-com.jpg

    Навіть якщо такі пам’ятки, як Національний художній музей, Історичний музей чи Музей села потрапляють до категорії «обов’язкових до відвідування» для кожного з нас, є багато інших варіантів насолодитися знаннями та культурою навіть посеред напруженого дня. У нашому прагненні знайти красиві, однак віддалені місця, ми іноді забуваємо перевірити, чи десь поруч з нами не ховається картина Матісса, Сезанна чи навіть Пікассо. Щось подібне, а також багато інших скарбів можемо знайти у музеї Замбакчана. Так само, вже відомий жителям Бухареста культурними заходами, організованими у вузькому колі, а також старими фотографіями, зробленими в його приміщеннях для всіх, хто хоче, музей «Маленький Париж» пропонує туристам коротку подорож у часі десь у Старому центрі, незалежно від температури повітря та розкладу дня. А для тих із нас, хто іноді відчуває потребу заблукати серед дрібних рідкісних експонатів, створено Музей «Джордже Северяну» з колекцією монет, антикваріату, кераміки тощо.

    До цього списку нових музеїв додається безліч музеїв, які вже тривалий час працюють у столиці. Вікіпедія містить список 44 музеїв і меморіальних будинків у столиці Румунії. Більшість з них зараз відвідуються за попереднім записом, іноді з обмеженою кількістю відвідувачів на тур. У той час як більшість музеїв закриті по понеділках, деякі менші музеї також закриті по понеділках і вівторках. Крім того, варто нагадати вам про деякі відомі культурні центри в Бухаресті, такі як Ботанічний сад і Музей румунської літератури, що тепер мають співробітників, які особисто піклуються про заходи для школярів різного віку. На них треба записуватися заздалегідь.

    Для малечі, а також для їхніх батьків з 2018 року працює Музей шоколаду. Екскурсія триває щонайменше 30 хвилин, а після неї можна отримати задоволення від приготування шоколаду прямо на місці. Ще з моменту відкриття у 2016 році «Будинок експериментів» став джерелом відповідей на постійні запитання малюків, а також можливістю безпечно відвідувати – іноді в плащах і гумових чоботях – унікальні експонати, які ілюструють важливі наукові принципи. Ані підлітки не можуть занудьгувати в такому оригінальному місці, як Музей «Ферестройка». Він відтворює життя у типовій квартирі 80-х років. Відвідувачі мають можливість вирішити невеликі завдання в кожній кімнаті та відчути смак новітньої історії. І, мабуть, теж підлітків найбільше зацікавить Музей вікових категорій, що знаходиться прямо в центрі столиці, в будинку Філіпеску – Чесіану. Красива будівля є місцем антропологічного виставкового проєкту, який запрошує відвідувачів задуматися, як ми ставимося до людей іншого віку, ніж наш власний. Музей новітнього мистецтва, розташований у двох кроках від резиденції комуністичного диктатора Ніколая Чаушеску, яка дуже відвідувана, є новим доповненням до ландшафту художніх музеїв столиці Румунії. Серед експонатів, поряд з картинами та скульптурами, є листи, гасла та навіть аксесуари футбольних уболівальників. Кожні три місяці частина експонатів замінюється.

    Старий центр столиці запрошує з другої половини дня до клубів, барів або ресторанів з різною специфікою, відкритих до дня. Любителі природи можуть відкрити для себе парки Бухареста або навіть дельту. З 2016 року Бухарест є першою столицею в Європі, яка може похвалитися міським природним парком: дельтою Векерешть, 186 гектарів рослинності та сотні тварин, включаючи лисиць, тхорів, водяних черепах, змій, риб та багатьох рідкісних птахів, майже як у дельті Дунаю.

  • Бухарест на туристичній карті Європи

    Бухарест на туристичній карті Європи

    Скажений ритм життя в
    сучасному світі диктує нові умови відпочинку. Якщо раніше люди могли по одному року працювати без перепочинку і чекати великої відпустки, то зараз потреба в
    перезавантаженні назріває швидше. Бухарест – досить цікаве місто, яке
    почало входити на карту міських місць для відпочинку Європи та ЄС. Насправді це
    десяте за величиною місто в ЄС. У ньому з’явилося велике число унікальних
    культурних або тематичних сіті-брейк програм. Хоча Бухарест відомий як місто нічних
    розваг, дешеве місто з безперервним життям, столиця Румунії має також багато
    палаців. Разом із узбережжям Чорного моря, дельтою Дунаю, Буковиною та Марамурешом, Бухарест входить до списку переваг
    іноземних туристів.




    Якщо цього літа ви вирішили провести
    відпустку в Бухаресті, то ви не помилилися. Окрім того, що місто нарешті стало
    просторішим, у вас є більше можливостей для проведення вільного часу з дітьми.
    Серед них музеї. За останні п’ять років у Бухаресті зросла кількість музеїв і
    меморіальних будинків. Новостворені музеї найчастіше мають сучасний підхід,
    будучи інтерактивними та легкими для відвідування і розуміння для будь-якої
    вікової групи. Для швидкої екскурсії містом радимо почати з півночі Бухареста. Ви проїздити біля Тріумфальної арки, спорудженої в 1921 – 1922 роках на честь перемоги
    Румунії в Першій світовій війні. Споруда, яка вже давно на туристичній карті
    столиці, але про яку багато хто не знає, що її можна відвідати. Вийшовши з периметру
    Тріумфальної арки, ви продовжити їздити бульваром Киселева, який межує з
    колишніми дворянськими особняками, багато з яких сьогодні відремонтовано, щоб
    відродити колишню красу бульвару. Музей румунського селянина, Музей геології та
    Музей природничих наук «Грігоре Антіпа» є важливими пам’ятками на культурній
    карті столиці.




    Мало
    хто знає, але Бухарест має багато палаців.
    Деякі з них донедавна не було утверджені. Тур по місту може включити відвідування
    Королівського палацу Румунії, нині Художнього музею, палацу Суцу, де зараз
    знаходиться Музей історії та мистецтва. Це палац, який належав родині Суцу і
    був побудований на початку ХІХ століття. Не треба забути про Палац парламенту, будівництво
    якого розпочалося в 1984 році за наказом колишнього комуністичного диктатора Ніколая
    Чаушеску. Можна сказати, що це найбільша цивільна адміністративна будівля у
    світі. Він також вважається найважчою будівлею в світі. Потім – палац Котрочень,
    штаб-вкартира Адміністрації Президента Румунії. Це також палац з багатою
    історією. Патріарший палац – теж будівля ХІХ століття. У минулому тут працювала
    Палата депутатів. З іншого боку, виділяються Палац правосуддя та Палац Ощадбанку,
    споруди у французькому стилі кінця ХІХ, початку ХХ ст. Ці дві будівлі
    підтверджують, чому Бухарест колись називали маленьким Парижем. Крім цих архітектурних
    шедеврів, турист може прогулятися бульваром Каля Вікторіей, який нагадує про міжвоєнний
    Бухарест.

    Каля Вікторіей – це не лише дуже важлива вулиця столиці, але й усіяна
    об’єктами та будівлями, оголошеними історичними пам’ятками. Першою
    рекомендованою зупинкою на ній є Національний музей «Джордже Енеску», який
    розміщений у палаці Кантакузіно. Будівля є справжньою архітектурною перлиною,
    побудована в 1903 році за проєктом Георге Григоре Кантакузіно. Композитор
    Джордже Енеску деякий час жив у палаці Кантакузіно, а з 1956 року, після його
    смерті, будівля була перетворена на музей, присвячений життю та творчості композитора.
    Також не пропустіть відвідування Атенеуму. Він був урочисто відкритий в 1889
    році і побудований за ініціативи однойменного товариства в рамках відомої акції
    під назвою «Подаруй лея заради Атенеуму» (лей- національна валюта Румунії).
    Архітектурний стиль – неокласичний, але в ньому також можна знайти елементи
    еклектики та французької архітектури ХІХ століття.

    centrul-vechi-jani-godari-unsplash-com.jpg


    Навіть якщо такі пам’ятки, як Національний
    художній музей, Історичний музей чи Музей села потрапляють до категорії
    «обов’язкових до відвідування» для кожного з нас, є багато інших варіантів
    насолодитися знаннями та культурою навіть посеред напруженого дня. У нашому
    прагненні знайти красиві, однак віддалені місця, ми іноді забуваємо перевірити,
    чи десь поруч з нами не ховається картина Матісса, Сезанна чи навіть Пікассо. Щось
    подібне, а також багато інших скарбів можемо знайти у музеї Замбакчана. Так
    само, вже відомий жителям Бухареста культурними заходами, організованими у
    вузькому колі, а також старими фотографіями, зробленими в його приміщеннях для
    всіх, хто хоче, музей «Маленький Париж» пропонує туристам коротку подорож у
    часі десь у Старому центрі, незалежно від температури повітря та розкладу дня. А для тих із нас,
    хто іноді відчуває потребу заблукати серед дрібних рідкісних експонатів,
    створено Музей «Джордже Северяну» з колекцією монет, антикваріату, кераміки
    тощо.

    До цього списку нових музеїв додається безліч музеїв, які вже тривалий час
    працюють у столиці. Вікіпедія містить список 44 музеїв і меморіальних будинків
    у столиці Румунії. Більшість з них зараз відвідуються за попереднім записом,
    іноді з обмеженою кількістю відвідувачів на тур. У той час як більшість музеїв
    закриті по понеділках, деякі менші музеї також закриті по понеділках і
    вівторках. Крім того, варто нагадати вам про деякі відомі культурні центри в
    Бухаресті, такі як Ботанічний сад і Музей румунської літератури, що тепер мають
    співробітників, які особисто піклуються про заходи для школярів різного віку.
    На них треба записуватися заздалегідь.






    Для малечі, а також для їхніх батьків з 2018
    року працює Музей шоколаду. Екскурсія триває щонайменше 30 хвилин, а після неї
    можна отримати задоволення від приготування шоколаду прямо на місці. Ще з
    моменту відкриття у 2016 році «Будинок експериментів» став джерелом відповідей
    на постійні запитання малюків, а також можливістю безпечно відвідувати – іноді
    в плащах і гумових чоботях – унікальні експонати, які ілюструють важливі
    наукові принципи. Ані підлітки не можуть занудьгувати в такому оригінальному
    місці, як Музей «Ферестройка». Він відтворює життя у типовій квартирі 80-х
    років. Відвідувачі мають можливість вирішити невеликі завдання в кожній кімнаті
    та відчути смак новітньої історії. І, мабуть, теж підлітків найбільше зацікавить
    Музей вікових категорій, що знаходиться прямо в центрі столиці, в будинку
    Філіпеску – Чесіану. Красива будівля є місцем антропологічного виставкового проєкту,
    який запрошує відвідувачів задуматися, як ми ставимося до людей іншого віку,
    ніж наш власний. Музей новітнього мистецтва, розташований у двох кроках від
    резиденції комуністичного диктатора Ніколая Чаушеску, яка дуже відвідувана, є
    новим доповненням до ландшафту художніх музеїв столиці Румунії. Серед
    експонатів, поряд з картинами та скульптурами, є листи, гасла та навіть
    аксесуари футбольних уболівальників. Кожні три місяці частина експонатів
    замінюється.




    Старий центр столиці запрошує з другої
    половини дня до клубів, барів або ресторанів з різною специфікою, відкритих до
    дня. Любителі природи можуть відкрити для себе парки Бухареста або навіть
    дельту. З 2016 року Бухарест є першою столицею в Європі, яка може похвалитися
    міським природним парком: дельтою Векерешть, 186 гектарів рослинності та сотні
    тварин, включаючи лисиць, тхорів, водяних черепах, змій, риб та багатьох
    рідкісних птахів, майже як у дельті Дунаю.

  • Середньовічний особняк Комаромі

    Середньовічний особняк Комаромі

    В останні роки інтерес до старих дворянських резиденцій в Румунії зріс. Незалежно від того, чи йдеться про все більшу кількість зацікавлених людей, які ходять по селах у пошуках старих особняків, чи про підприємців, які розпочинають пригоду відновлення колишньої краси таких будівель, можна спостерігати постійно зростаючий інтерес до відкриття позаміських дворянських резиденцій. У Румунії є понад 300 таких пам’яток архітектури, деякі з яких було внесено до списку пам’яток спадщини. Один із таких прикладів знаходиться в 58 км від міста Орадя, в комуні Силача, селі Отомань, що розташоване в північній частині Бігорського повіту (пічніч Румунії). Тутешній особняк збудував син найбагатшого мешканця Дебрецину, одного з найбільших міст Угорщини. Це величезна будівля, з прибудовами, конюшньою і десятками гектарів землі, справжній скарб посеред лісу.

    Екскурсовод Адріан Шімен розповідає про історію цього особняка: «Замок розташований у районі Валя Єрулуй, території з особливою ідентичністю як у Крішаніському районі, так і на заході Трансільванії. Тут культура та основна ідентичність пов’язані з болотистим регіоном як у сільському господарстві, так і в повсякденному житті. Вкінці XVII століття, початку XVIII особняк став власністю Комаромі Дьордя, сина реформатського священика, який був першим перекладачем Біблії на угорську мову. Особняк стає економічним центром для дворянської родини Комаромі після 1700-го року. Піднімається будівля, де житимуть люди, які стануть основними економічними та політичними акторами північно-західної частини Румунії. У 1920-х роках особняк став власністю іншої дворянської родини, яка продає майно румунській державі».

    Залишений у занедбаному стані протягом десятиліть після революції проти комуністичного режиму в Румунії, будівля перетворилася майже на руїну. Отримавши понад півмільйона євро з європейських фондів, місцева влада допомогла старовинному особняку ожити. За кошти, залучені через Національну програму розвитку сільських територій, оновлено подвір’я особняка з мармуровою бруківкою, конюшню, каземат, реконструйовано виставкові зали, придбано меблі, яке роблять виставкові зали набагато привабливішими і, що не менш важливо, облаштовано тунель довжиною понад 133 метри та 5 гектарів дендрологічного парку. Парк містить такі рідкісні види дерев, як 300-річний платан і віргінський ялівець, які ніби-то були привезені з Америки в 1850-х роках. Про експонати особняку дізнаємося теж від екскурсовода Адріана Шімена: «Предмети, що стосуються ідентичності території: рибальства та сільського господарства, відповідно реформатської та католицької релігійної ідентичності. Також – тростинові стільці та кошики, які були і являються одним із головних ремесел нашого району».

    Поряд з особняком Комаромі чудово зберігся середньовічний тунель. Його довжина становить 87 метрів, а в кінці розташоване джерело, яке живить колодязь, що забезпечує водою особняк і його прибудови. З іншого боку, комуна Силача відома як місце розташування 1000 підвалів. Через їх велику кількість на дуже обмеженій площі, підвали стали символом місцевості. З давніх-давен льохи були викопані біля підніжжя пагорба. Розташовані обабіч дороги, вони утворюють своєрідну вулицю. На даний момент уселі нарахували 970 підвалів, які викопані у пагорбі, що утворюють так звану вулицю підвалів. Більшість з них були побудовані в минулому столітті, а найстаріший датується 1803 роком.

    В особняку Комаромі діє інформаційно-освітній та природничо-краєзнавчий центр долин річок Крішулуй, Баркеулуй та Єрулуй. На щастя, зберіглася частина оригінальної бруківки, двері епохи бароко були відреставровані, а частина розписів на стінах у стилі Альсекко, що датуються XVIII століттям, тобто приблизно з того ж періоду, що й ті з Орадської фортеці, були відреставровані. Проте більшість експонатів походять від місцевого приватного колекціонера, який пожертвував об’єкти, зібрані десятиліттями, для виставлення у відреставрованому особняку. Окрім виставки, в особняку також проводяться різноманітні культурні заходи, було обладнано конференц-зал.

  • Середньовічний особняк Комаромі

    Середньовічний особняк Комаромі




    В останні роки
    інтерес до старих дворянських резиденцій в Румунії зріс. Незалежно від того, чи
    йдеться про все більшу кількість зацікавлених людей, які ходять по селах у пошуках старих особняків,
    чи про підприємців, які розпочинають пригоду відновлення колишньої краси таких
    будівель, можна спостерігати постійно зростаючий інтерес до відкриття
    позаміських дворянських резиденцій. У Румунії є понад 300 таких пам’яток архітектури, деякі
    з яких було внесено до списку пам’яток спадщини. Один із таких прикладів
    знаходиться в 58 км від міста Орадя, в комуні Силача, селі Отомань, що розташоване
    в північній частині Бігорського повіту
    (пічніч Румунії). Тутешній особняк
    збудував син найбагатшого мешканця Дебрецину, одного з найбільших міст Угорщини. Це величезна будівля, з
    прибудовами, конюшньою і десятками гектарів землі, справжній скарб посеред
    лісу.

    Екскурсовод Адріан Шімен
    розповідає про історію цього особняка: «Замок розташований у районі Валя Єрулуй, території з
    особливою ідентичністю як у Крішаніському районі, так і на заході
    Трансільванії. Тут культура та основна ідентичність пов’язані з болотистим
    регіоном як у сільському господарстві, так і в повсякденному житті. Вкінці XVII
    століття, початку XVIII особняк став власністю Комаромі Дьордя, сина реформатського
    священика, який був першим перекладачем Біблії на угорську мову. Особняк стає
    економічним центром для дворянської родини Комаромі після 1700-го року. Піднімається
    будівля, де житимуть люди, які стануть основними економічними та політичними
    акторами північно-західної частини Румунії. У 1920-х роках особняк став
    власністю іншої дворянської родини, яка продає майно румунській державі».




    Залишений у занедбаному стані
    протягом десятиліть після революції проти комуністичного режиму в Румунії,
    будівля перетворилася майже на руїну. Отримавши понад півмільйона євро з
    європейських фондів, місцева влада
    допомогла старовинному особняку ожити. За
    кошти, залучені через Національну програму розвитку сільських територій, оновлено подвір’я особняка з
    мармуровою бруківкою, конюшню, каземат, реконструйовано виставкові зали, придбано меблі, яке роблять виставкові
    зали набагато привабливішими і, що не менш важливо, облаштовано тунель довжиною
    понад 133 метри та 5 гектарів дендрологічного парку. Парк містить такі
    рідкісні види дерев, як 300-річний платан і віргінський ялівець, які ніби-то були
    привезені з Америки в 1850-х роках. Про
    експонати особняку дізнаємося теж від екскурсовода Адріана Шімена: «Предмети, що стосуються
    ідентичності території: рибальства та сільського господарства, відповідно
    реформатської та католицької релігійної ідентичності. Також – тростинові
    стільці та кошики, які були і являються одним із головних ремесел нашого району».







    Поряд з особняком
    Комаромі чудово зберігся середньовічний
    тунель. Його довжина становить 87 метрів,
    а в кінці розташоване джерело, яке живить колодязь, що
    забезпечує водою особняк і його прибудови. З іншого боку, комуна Силача відома
    як місце розташування 1000 підвалів. Через їх велику
    кількість на дуже обмеженій площі, підвали стали символом місцевості. З
    давніх-давен льохи були викопані біля підніжжя пагорба. Розташовані обабіч
    дороги, вони утворюють своєрідну вулицю. На даний момент уселі нарахували 970 підвалів, які викопані у пагорбі, що утворюють так звану вулицю підвалів. Більшість з них
    були побудовані в минулому столітті, а найстаріший датується 1803 роком.




    В особняку Комаромі діє інформаційно-освітній та
    природничо-краєзнавчий центр долин річок Крішулуй, Баркеулуй та Єрулуй. На щастя,
    зберіглася частина оригінальної бруківки, двері епохи бароко були відреставровані,
    а частина розписів на стінах у стилі Альсекко, що датуються XVIII століттям, тобто приблизно з того ж періоду, що й ті з Орадської
    фортеці, були відреставровані. Проте більшість експонатів походять від місцевого
    приватного колекціонера, який пожертвував об’єкти, зібрані десятиліттями, для
    виставлення у відреставрованому особняку. Окрім виставки, в особняку також
    проводяться різноманітні культурні заходи, було обладнано конференц-зал.

  • Курорт Колібіца

    Курорт Колібіца

    Розташований на півночі Румунії Бістріца-несеудський повіт відомий як край легенд і красивих ландшафтів. На висоті 900 метрів над рівнем моря чекає на туристів курорт Колібіца, ворота до гір Келімань. Розповіді тих, хто вилікувався від туберкульозу завдяки цілющим властивостям повітря цієї місцевості, були підтверджені дослідженням, проведеним на замовлення лідерів Ради Бістріца-несеудського повіту, які хотіли перевірити, чи справді повітря в Колібіці є особливим. Резван Черчежа, директор Асоціації міжгромадського розвитку «Туризм у Бістрица-несеудському повіті», каже, що терапевтичний фактор має бути найважливішим у просуванні регіону: «Понад 100 років тому лікарі рекомендували проводити тут щонайменше три тижні для відновлення легенів. Згідно з останніми дослідженнями, якість повітря в цьому районі не змінилася. З моєї точки зору, у більшості пропозицій ми повинні нагадувати про терапевтичну якість повітря в районі Колібіца. Решта невеликі доповнення для приємного відпочинку. Я хочу, щоб у нас стала функціональною індустрія туризму, а це означає займатися туризмом з меншою кількістю людей, але з набагато складнішими та якіснішими послугами, і водночас дорожчими. Наскільки мені відомо, рівень заповнюваності готелів та пансоінатів досить високий. Туристи шукають комплексні послуги. Ціни зовсім не вищі, ніж в інших туристичних напрямках Трансільванії. Можу сказати, що вони навіть менші. У нас тарифи принаймні на 20% нижчі, ніж деінде».

    Озеро Колібіца має площу 300 га і знаходиться в 50 км від міста Бістріца. Озеро зачаровує своєю дикою красою та легендами, які ходять про цю місцевість. Кажуть, що озеро прокляте, тому що для його будівництва було знищено ціле село. Сотні сімей були переселені, будинки зруйновані. Про церкву в селі кажуть, що ніхто не наважився її знести, тож вода поглинула її повністю. Місцеві жителі кажуть, що є такі дні коли ще можна побачити хрест зі старої церкви. Невідомо, скільки з цих речей відповідає дійсності, але озеро Колібіца варто відвідати, оскільки це прекрасна місцевість, призначена для відпочинку та занять водними видами спорту.

    За три ночі проживання та харчування ціна перебування становить від 2000 (400 євро) до 5000 лей (1000 євро), залежно від уподобань. У пансіонатах ціни нижчі. І більшість структур розміщення можуть рекомендувати екскурсоводів для ознайомлення з атракціями зони. Одним із них є Йоніке Павел: «Я співпрацюю з більшістю пансіонатів і готелів у Колібіці. Я також ліцензований гірський гід. Мене запитують, наприклад, що як можна провести час протягом трьох днів у Колібіці. Перш за все туристи можуть піднятися на вершину Бістрічор, що в горах Келімань, на висоті 1990 метрів. Це досить легка траса, і вам не потрібно ніякого спеціального обладнання. Досить мати пару гірських черевиків. Я супроводжують у такий тур туристів, у тому числі з маленькими дітьми. Серед гірських розваг: рафтинг, каякінг і веслування. У цей періодми організовуємо катання на квадроциклах, гірські походи, їзду на конях, у кареті, пейнтбол, ейрсофт. Маємо й пригодницький парк. У нас є зони як для маленьких дітей, так і для дорослих. Також у нас є невеликий зіплайн довжиною 90 метрів для дорослих. Піднявшись на вершину гори, ми насолоджуємося смаженим салом з цибулею та чаркою традиційної цуйки нашого краю».

    turism-colibita-foto-rri.png

    На березі озера можна поселитися у віллах і пансіонатах або винайняти бунгало, розташовані зовсім поруч з водою. Якщо ви віддаєте перевагу шелесту дерев і співу птахів, то у вашому розпорядженні просторі кемпінги, де можна встановити намет; так ви насолодитеся першими ранковими променями і сповна насолодитеся виставою природи. Ті, хто хоче спокійно прогулятися по озеру, можуть обрати варіант прогулянки на пароплаві. Для любителів адреналіну рекомендуємо гребні човни та каяки, а для екстремальних відчуттів є можливість зайнятися рафтингом та віндсерфінгом. Зелень лісу, гори на горизонті та чиста вода дарують туристам відчуття абсолютної свободи та допомагають зарядитися енергією. Крім того, сильно озоноване повітря має корисні властивості для здоров’я, а також поруч працює санаторій, присвячений лікуванню легеневих захворювань. Не нудьгують на Колібіці ані рибалки; за винятком заборонного періоду (квітень-травень), ловити рибу можна по обидва боки озера. Для любителів природи, у дні зі сприятливою погодою можна здійснити екскурсії аж до джерела мінеральної води Боркут, ущелини Бістріци. Краєвиди чудові і спонукають топтати стежки в пошуках красивих ландшафтів.

    У підніжжі гори, щоб насолодитися традиційними стравами, туристи зупиняються в місцевих гастрономічних пунктах. Марія Бідян – власниця такого закладу, де туристи ласують найсмачніші страви: «У нас, наприклад, Качина ніжка з тушкованою червонокачанною капустою, риба з мамалигою, борщі всілякі, і квасольні, і салатні, і підчеревинний суп з великою кількістю часнику і лимона. Тушкована свинина, телятина, паприкаш з курятини. У нас завжди є й щось солодке: медові листочки, пампушки, а також яблучний пиріг».

    Гармонійно поєднуючи гори та воду, Колібіца зачаровує всіх. Оазис спокою та гарного настрою, озеро запрошує насолодитися природою та забути про всі турботи.

  • Курорт Колібіца

    Курорт Колібіца


    Розташований на півночі Румунії Бістріца-несеудський повіт відомий як край легенд і красивих ландшафтів. На висоті 900 метрів над рівнем моря чекає на туристів курорт Колібіца, ворота до гір Келімань. Розповіді тих, хто вилікувався
    від туберкульозу завдяки цілющим властивостям повітря цієї місцевості, були
    підтверджені дослідженням, проведеним на замовлення лідерів Ради Бістріца-несеудського
    повіту, які хотіли перевірити, чи справді повітря в Колібіці є особливим.
    Резван Черчежа, директор Асоціації міжгромадського розвитку «Туризм у Бістрица-несеудському
    повіті», каже, що терапевтичний фактор має бути найважливішим у просуванні
    регіону: «Понад 100 років тому лікарі рекомендували проводити тут щонайменше
    три тижні для відновлення легенів. Згідно з останніми дослідженнями, якість
    повітря в цьому районі не змінилася. З моєї точки зору, у більшості пропозицій
    ми повинні нагадувати про терапевтичну якість повітря в районі Колібіца. Решта
    невеликі доповнення для приємного відпочинку. Я хочу, щоб у нас стала
    функціональною індустрія туризму, а це означає займатися туризмом з меншою
    кількістю людей, але з набагато складнішими та якіснішими послугами, і водночас
    дорожчими. Наскільки мені відомо, рівень заповнюваності готелів та пансоінатів
    досить високий. Туристи шукають комплексні послуги. Ціни зовсім не вищі, ніж в
    інших туристичних напрямках Трансільванії. Можу сказати, що вони навіть менші.
    У нас тарифи принаймні на 20% нижчі, ніж деінде».




    Озеро Колібіца має площу 300 га і знаходиться
    в 50 км від міста Бістріца. Озеро зачаровує своєю дикою красою та легендами,
    які ходять про цю місцевість. Кажуть, що озеро прокляте, тому що для його
    будівництва було знищено ціле село. Сотні сімей були переселені, будинки зруйновані.
    Про церкву в селі кажуть, що ніхто не наважився її знести, тож вода поглинула
    її повністю. Місцеві жителі кажуть, що є такі дні коли ще можна побачити хрест
    зі старої церкви. Невідомо, скільки з цих речей відповідає дійсності, але озеро
    Колібіца варто відвідати, оскільки це прекрасна місцевість, призначена для
    відпочинку та занять водними видами спорту.




    За три ночі проживання та харчування
    ціна перебування становить від 2000 (400 євро) до 5000 лей (1000 євро), залежно
    від уподобань. У пансіонатах ціни нижчі. І більшість структур розміщення можуть
    рекомендувати екскурсоводів для ознайомлення з атракціями зони. Одним із них є Йоніке
    Павел: «Я співпрацюю з більшістю пансіонатів і готелів у Колібіці. Я також
    ліцензований гірський гід. Мене запитують, наприклад, що як можна провести час протягом
    трьох днів у Колібіці. Перш за все туристи можуть піднятися на вершину Бістрічор,
    що в горах Келімань, на висоті 1990 метрів. Це досить легка траса, і вам не
    потрібно ніякого спеціального обладнання. Досить мати пару гірських черевиків.
    Я супроводжують у такий тур туристів, у тому числі з маленькими дітьми. Серед гірських
    розваг: рафтинг, каякінг і веслування. У цей періодми організовуємо катання на
    квадроциклах, гірські походи, їзду на конях, у кареті, пейнтбол, ейрсофт. Маємо
    й пригодницький парк. У нас є зони як для маленьких дітей, так і для дорослих.
    Також у нас є невеликий зіплайн довжиною 90 метрів для дорослих. Піднявшись на
    вершину гори, ми насолоджуємося смаженим салом з цибулею та чаркою традиційної
    цуйки нашого краю».

    turism-colibita-foto-rri.png






    На березі
    озера можна поселитися у віллах і пансіонатах або винайняти бунгало,
    розташовані зовсім поруч з водою. Якщо ви віддаєте перевагу шелесту дерев і
    співу птахів, то у вашому розпорядженні просторі кемпінги, де можна встановити
    намет; так ви насолодитеся першими ранковими променями і сповна насолодитеся виставою
    природи. Ті, хто хоче спокійно прогулятися по озеру, можуть обрати варіант прогулянки
    на пароплаві. Для любителів адреналіну рекомендуємо гребні човни та каяки, а
    для екстремальних відчуттів є можливість зайнятися рафтингом та віндсерфінгом.
    Зелень лісу, гори на горизонті та чиста вода дарують туристам відчуття абсолютної
    свободи та допомагають зарядитися енергією. Крім того, сильно озоноване повітря
    має корисні властивості для здоров’я, а також поруч працює санаторій,
    присвячений лікуванню легеневих захворювань. Не нудьгують на Колібіці ані рибалки;
    за винятком заборонного періоду (квітень-травень), ловити рибу можна по обидва
    боки озера. Для любителів природи, у дні зі сприятливою погодою можна здійснити
    екскурсії аж до джерела мінеральної води Боркут, ущелини Бістріци. Краєвиди
    чудові і спонукають топтати стежки в пошуках красивих ландшафтів.




    У підніжжі гори, щоб насолодитися
    традиційними стравами, туристи зупиняються в місцевих гастрономічних пунктах.
    Марія Бідян – власниця такого закладу, де туристи ласують найсмачніші страви:
    «У нас, наприклад, Качина ніжка з тушкованою червонокачанною капустою, риба з мамалигою,
    борщі всілякі, і квасольні, і салатні, і підчеревинний суп з великою кількістю
    часнику і лимона. Тушкована свинина, телятина, паприкаш з курятини. У нас завжди
    є й щось солодке: медові листочки, пампушки, а також яблучний пиріг».






    Гармонійно
    поєднуючи гори та воду, Колібіца
    зачаровує всіх.
    Оазис спокою та гарного настрою, озеро запрошує насолодитися природою та забути
    про всі турботи.

  • Яський монастир Фрумоаса

    Яський монастир Фрумоаса

    Великдень – найбільше свято, яке знаменує тріумф віри, перемогу над гріхом та смертю, початок нового життя. Цей день має багаті традиції й символи. На великодні свята дедалі більше з нас повертаються додому, бо де краще і красивіше ніж у себе вдома. Свята об’єднують людей та дають змогу провести ці дні разом у колі родини. У румунів святкування Воскресіння Господнього розпочинається Великим постом. Віра живиться у Великодньому посту. З молитвами, з добрими помислами і справами.

     

    Місця притулку і збройного опору, укріплені монастирі є живим доказом віри для мешканців яського повіту, який, окрім справжніх пам’яток архітектури, славиться і великою кількістю монастирів, церков і соборів. Монастирі були збудовані з самого початку для притулку в разі облоги, їх стіни забезпечені вузькими амбразурами для гвинтівок і луків, а також ширшими отворами для гармат. Крім захисту проти загарбників, деякі з цих укріплених монастирів були перетворені протягом часу на військові лікарні. Упродовж часу, у минулих туристичних передачах я розповіла вам про численні монастирі і церкви Румунії. Сьогодні – у Великодній день розповім про монастир Фрумоаса (укр. “Красива”), що розташований у Яському повіті.

    ucra-manastirea-frumoasa.png

    Майже півстоліття тому, під пагорбом Четецуя, на правому березі річки Бахлуй, праворуч від нинішньої залізниці, що веде до Міжнародного вокзалу Ніколіна, на місці, подарованому господарем Петру Шкіопулом, з ініціативи та за кошти гетьмана Мелентія Балики був побудований монастир Фрумоаса. За відсутності письмових та інших документів, будівлю було датовано цим періодом, виходячи з того, що гетьман Балика повернувся до Молдови із заслання у 1583 році (після повернення на престол господаря Петра Шкіопула). Це було наприкінці XVI століття, досить бурхливий історичний період, якщо говорити про політичну ситуацію тих часів, як ми знаходимо його описане в літописах і хроніках. Це найстаріша будівля, побудована гетьманом Молдови Мелетієм Баликою. Мальовниче розташування монастиря спонукало правителя Молдови Григорія II Гіки відновити його у 1727-1733 рр., додаючи до нього потім прекрасний ансамбль палаців. Церкви була побудована Іоасафом Войнеску протягом 1836-1839 рр., будучи перебудована від самої основи. Над церквою височіють чотири вежі побудовані за зразком веж російських церков.

     

    У церковному дворі знаходяться руїни “палацу Стурза”, що поєднує в собі класичний стиль з традиційним молдовським стилем і був побудований між 1818 -1819 рр. архітектором Мартіном Кубелкою. План палацу має прямокутну форму з двома виходами. Великий зал палацу пропонує з першого поверху красиву панораму міста. Церква носить відбиток часів, коли її було зведено, вражаючи своєю монументальністю. Вона побудована у формі корабля, маючи 37 м завдовжки  і 15 метрів завширшки. Вхід до неї здійснюється через доричний портик з трикутним фронтоном з чотирма колонами, з’єднаними аркою. Надзвичайною красою наділена також і вежа-дзвіниця при вході в монастир.

     

    Над масивним вхідним коридором розташовано приміщення дзвонів, чиї фасади прикрашені дванадцятьма іонічними колонами. В східній частині стіни відкриваються ще одні високі ворота, відомі як “Ворота шибениці”. В народі кажуть, що ці ворота зв’язують монастир з  місцем, де були колись організовані публічні страти, особливо в дні ярмарку. Живопис церкви зроблений в техніці темпери, у світлих, добре збережених тонах. При вході розписані портрети членів сім’ї Григорія II Гіки. На лівій стіні намальований господар, одягнений в розкішному наряді, поряд зі своєю дружиною і двома дітьми Матвієм і Руксандрою Гіка. На правій стіні намальований інший син господаря Скарлат. У нефі, на правій стіні був намальований ігумен Йосафат Войнеску. З 1863 року майно Церкви переходить в державну власність і тутешні князівські будівлі були перетворені на казарми, а потім на військовий лазарет. Влітку 2003 року Фрумоаса стає жіночим монастирем. Теж в монастирі, в північній частині церкви, розташований чудовий білий мармуровий мавзолей. Це гробниця зведена господарем Міхаїлом Стурдзою в честь і пам’ять славного лицаря і писаря Грігорія Стурзи. В красивій гробниці знаходяться крипти інших членів сім’ї Стурза. Мавзолей був створений у 1842 році італійським скульптором Франциском Вернетта, який походив з Одеси, а в його основі інкрустований герб родини Стурдза. Цей пам’ятник є одним з перших пам’ятників у Молдові, який поклав початок скульптурі статуй і громадських пам’ятників.

     

    До речі, легенди свідчать про те, що в монастирі деякий час мешкали Тиміш Хмельницький  і Руксандра після одруження. Весілля Руксанди, дочки господаря Молдови Василя Лупу, і Тимоша Хмельницького відбулося 2 червня 1652 року і тривало три дні. Серед яскравих видовищ і розважальних ігор, це свято прикрасив бойовий турнір вершників, в якому змагалися славні козаки із мужніми молдовськими військовиками, турнір, що проходив саме в долині Фрумоаса. З часів, коли молдовські бояри зустрічалися в її палацах і садах з видатними іноземними дипломатами, монастир Фрумоаса був атракцією для офіційних осіб, які приїжджали відвідати молдовське місто, розташоване на семи пагорбах. Деякі з цих іноземних мандрівників згадували у своїх подорожніх нотатках про мальовничість місця та красу господарського палацу. Згадок про церкву, однак, небагато або взагалі немає.

    Зустрічі офіційних осіб відбувалися у монастирі за часів фанаріотських господарів. Майбутні господарі Молдови, прямуючи з Константинополя, зупинялися спершу тут, де проходили урочистості призначення на престол, а потім під поглядом натовпу королівська процесія прямувала до центру Ясів, до церкви «Святого Миколая», де відбувалася церемонія. Турецький міністр Ресмі Ахмед Ефенді проїхав через Ясси в 1763 році на шляху до Хотіна. Він прожив у монастирі Фрумоаса два тижні, написавши таке: «Вирушивши з Галаца, ми на третій день прибули в Ясси, столицю Молдови. Тут для знатних гостей і для посланців Високої Порти був призначений палац під назвою Фрумоаса в південній частині міста, на березі чудового озера, яке чимось нагадувало нам про чудові краєвиди Блакитного озера.» Серед інших відомих гостей, яких тут приймали, були Сулейман-паша (який зупинився на чотири дні в 1744 році) і Хамза-паша, зять султана (1762 рік).

  • Яський монастир Фрумоаса

    Яський монастир Фрумоаса


    Великдень – найбільше свято, яке знаменує тріумф віри, перемогу над гріхом
    та смертю, початок нового життя. Цей день має багаті традиції й символи. На
    великодні свята дедалі більше з нас повертаються додому, бо де краще і
    красивіше ніж у себе вдома. Свята об’єднують людей та дають змогу провести ці дні разом у колі родини. У румунів святкування Воскресіння Господнього розпочинається Великим
    постом. Віра живиться у Великодньому посту. З молитвами, з добрими помислами і
    справами.



    Місця притулку і збройного опору, укріплені монастирі є живим доказом віри для
    мешканців яського повіту, який, окрім справжніх пам’яток архітектури, славиться
    і великою кількістю монастирів, церков і соборів. Монастирі були збудовані з самого початку для
    притулку в разі облоги, їх стіни забезпечені вузькими амбразурами для гвинтівок
    і луків, а також ширшими отворами для гармат. Крім захисту проти загарбників,
    деякі з цих укріплених монастирів були перетворені протягом часу на військові
    лікарні. Упродовж часу, у минулих туристичних передачах я розповіла вам про численні
    монастирі і церкви Румунії. Сьогодні – у Великодній день розповім про монастир Фрумоаса (укр.
    Красива), що розташований у Яському повіті.


    ucra-manastirea-frumoasa.png


    Майже півстоліття тому, під пагорбом Четецуя, на правому березі річки
    Бахлуй, праворуч від нинішньої залізниці, що веде до Міжнародного вокзалу
    Ніколіна, на місці, подарованому господарем Петру Шкіопулом, з ініціативи та за
    кошти гетьмана Мелентія Балики був побудований монастир Фрумоаса. За
    відсутності письмових та інших документів, будівлю було датовано цим періодом,
    виходячи з того, що гетьман Балика повернувся до Молдови із заслання у 1583
    році (після повернення на престол господаря Петра Шкіопула). Це було наприкінці
    XVI століття, досить бурхливий історичний період, якщо говорити про політичну
    ситуацію тих часів, як ми знаходимо його описане в літописах і хроніках. Це
    найстаріша будівля, побудована гетьманом Молдови Мелетієм Баликою. Мальовниче розташування
    монастиря спонукало правителя Молдови Григорія II Гіки відновити його у 1727-1733 рр., додаючи до нього
    потім прекрасний ансамбль палаців. Церкви була побудована Іоасафом Войнеску
    протягом 1836-1839 рр., будучи перебудована від самої основи. Над церквою
    височіють чотири вежі побудовані за зразком веж російських церков.



    У церковному дворі знаходяться руїни палацу Стурза, що поєднує
    в собі класичний стиль з традиційним молдовським стилем і був побудований між
    1818 -1819 рр. архітектором Мартіном Кубелкою. План палацу має прямокутну форму
    з двома виходами. Великий зал палацу пропонує з першого поверху красиву
    панораму міста. Церква носить відбиток часів, коли її було зведено, вражаючи
    своєю монументальністю. Вона побудована у формі корабля, маючи 37 м завдовжки і 15 метрів завширшки. Вхід до неї
    здійснюється через доричний портик з трикутним фронтоном з чотирма колонами,
    з’єднаними аркою. Надзвичайною красою наділена також і вежа-дзвіниця при вході
    в монастир.



    Над масивним вхідним коридором розташовано приміщення дзвонів, чиї фасади
    прикрашені дванадцятьма іонічними колонами. В східній частині стіни
    відкриваються ще одні високі ворота, відомі як Ворота шибениці. В
    народі кажуть, що ці ворота зв’язують монастир з місцем, де були колись організовані публічні
    страти, особливо в дні ярмарку. Живопис церкви зроблений в техніці темпери, у
    світлих, добре збережених тонах. При вході розписані портрети членів сім’ї
    Григорія II Гіки. На лівій
    стіні намальований господар, одягнений в розкішному наряді, поряд зі своєю
    дружиною і двома дітьми Матвієм і Руксандрою Гіка. На правій стіні намальований
    інший син господаря Скарлат. У нефі, на правій стіні був намальований ігумен
    Йосафат Войнеску. З 1863 року майно Церкви переходить в державну власність і
    тутешні князівські будівлі були перетворені на казарми, а потім на військовий
    лазарет. Влітку 2003 року Фрумоаса стає жіночим монастирем. Теж в монастирі, в
    північній частині церкви, розташований чудовий білий мармуровий мавзолей. Це
    гробниця зведена господарем Міхаїлом Стурдзою в честь і пам’ять славного лицаря
    і писаря Грігорія Стурзи. В красивій гробниці знаходяться крипти інших членів
    сім’ї Стурза. Мавзолей був створений у 1842 році італійським скульптором
    Франциском Вернетта, який походив з Одеси, а в його основі інкрустований герб
    родини Стурдза. Цей пам’ятник є одним з перших пам’ятників у Молдові, який
    поклав початок скульптурі статуй і громадських пам’ятників.



    До речі, легенди свідчать про те, що в монастирі деякий час мешкали Тиміш
    Хмельницький і Руксандра після
    одруження. Весілля Руксанди, дочки господаря Молдови Василя Лупу, і Тимоша
    Хмельницького відбулося 2 червня 1652 року і тривало три дні. Серед яскравих
    видовищ і розважальних ігор, це свято прикрасив бойовий турнір вершників, в
    якому змагалися славні козаки із мужніми молдовськими військовиками, турнір, що
    проходив саме в долині Фрумоаса. З часів, коли молдовські бояри зустрічалися в
    її палацах і садах з видатними іноземними дипломатами, монастир Фрумоаса був атракцією
    для офіційних осіб, які приїжджали відвідати молдовське місто, розташоване на
    семи пагорбах. Деякі з цих іноземних мандрівників згадували у своїх подорожніх
    нотатках про мальовничість місця та красу господарського палацу. Згадок про
    церкву, однак, небагато або взагалі немає.

    Зустрічі офіційних осіб відбувалися
    у монастирі за часів фанаріотських господарів. Майбутні господарі Молдови,
    прямуючи з Константинополя, зупинялися спершу тут, де проходили урочистості призначення
    на престол, а потім під поглядом натовпу королівська процесія прямувала до
    центру Ясів, до церкви «Святого Миколая», де відбувалася церемонія. Турецький
    міністр Ресмі Ахмед Ефенді проїхав через Ясси в 1763 році на шляху до Хотіна.
    Він прожив у монастирі Фрумоаса два тижні, написавши таке: «Вирушивши з Галаца,
    ми на третій день прибули в Ясси, столицю Молдови. Тут для знатних гостей і для
    посланців Високої Порти був призначений палац під назвою Фрумоаса в південній
    частині міста, на березі чудового озера, яке чимось нагадувало нам про чудові
    краєвиди Блакитного озера.» Серед інших відомих гостей, яких тут приймали, були
    Сулейман-паша (який зупинився на чотири дні в 1744 році) і Хамза-паша, зять
    султана (1762 рік).

  • Римо-католицький монастир Марія Радна

    Римо-католицький монастир Марія Радна

    Цьогоріч найбільше релігійне свято Великдень припадає на квітень. Згідно з різницею в обрахунках, католики святкують його сьогодні – 9 квітня, а православні будуть святкувати наступного тижня – 16 квітня. Католицька церква (лат. Ecclesia Catholica) є найбільшою християнською церквою у світі, станом на 2018 рік – приблизно 1,3 млрд хрещених католиків у всьому світі, а в Румунії їх трохи більше мільйона. Сьогодні розповім вам про один з найвідоміших в нашій країні римо-католицьких чернечих осередків – монастир Марія Радна з населеного пункту Ліпова Арадського повіту.

    На березі річки Муреш, на арадській рівнині, де річка відділяє Радну від Ліпови, стоїть католицький монастир, відомий своєю столітньою історією та кількістю паломників усіх націй і конфесій, об’єднаних вірою в Бога, які переступають його поріг щорічно. Перші згадки про початки чернечого життя в Радні датуються приблизно 1327 роком. Вони пов’язані з королем Угорщини Карлом Робертом Анжуйським, який побудував тут монастир і церкву, присвячені Святому Людовику Тулузькому, обидва будучи довірені ченцям-францисканцям з Боснії. Однак легенда свідчить, що монастир Марії Радни був побудований близько 1500 року на місці молитви ченців-францисканців. Сьогоднішня церква народилася лише через двісті років зі сліз пересічної жінки. Залишившись у молодому віці вдовою, вона дуже хотіла мати місце молитви лише для неї, невелику каплицю, де вона могла б оплакувати свого чоловіка, який помер молодим, і дякувати Богові за те, що допоміг їй, зрештою, знайти спокій. Незабаром після того, коли весь Банатський край упав під домінацію Османської імперії, місцеві віруючі та монахи-францисканці використовували цю каплицю як місце притулку та молитви. У 1551 р. починається османське панування, яке триватиме до 1716 р. У 1642 р. священику Андрію Стіпанчичу вдається після довгої та напруженої подорожі пішки до Константинополя і назад отримати, в обмін на значну суму грошей, від султана дозвіл на ремонт каплиці.

    У 1668 році місцевий житель подарував церкві чудотворну ікону Божої Матері, шановану донині. Ніхто тоді не знав про її чудодійну силу. Вона була надрукована на папері в друкарні на півночі Італії тиражом у кілька десятків чи сотень примірників. Одну з них привезли в Радну, куплену в італійського мандрівного купця. Ікона являє собою образ Пресвятої Богородиці на горі Кармель, оточений невеликими ілюстраціями, з поясненнями італійською мовою, що описують події з людьми, які потребують допомоги, яким чудесним чином допомагає Мати Божа. У низу людські фігури горять у вогні чистилища, місця, де, як вірять католики, душі померлих з меншими гріхами очистяться перед тим, як потрапити в рай. У 1695 році османські солдати підпалили францисканську каплицю в Радні. Дивом не згоріла надрукована на папері ікона, яка пізніше була знайдена віруючими серед обгорілих останків.

    ucra-biserica-maria-radna-lipova-1.png

    За іншою легендою, копито коня турецького вершника, який хотів під’їхати до каплиці, вп’ялося в камінь. Сцену можна побачити на правій стіні церкви. У 1723 році була побудована нова, більша церква. У 1727 році розпочато будівництво західної частини нинішнього монастиря. Між 1743 і 1747 роками кількість монахів значно зросла, було додано південне крило монастирю. У 1756 році, 7 липня, на свято П’ятидесятниці, було закладено перший камінь нової церкви Марії Радна, стара церква вже була замала. Ця церква протрималася донині. У 1911 році дві вежі церкви були підвищені на 30 метрів кожна, таким чином досягнувши загальної висоти 67 метрів. У 1992 році Папа Іван Павло ІІ присвоїв паломницькій церкві Марії Радні титул Малої базиліки. У 2013 році в рамках проєкту, співфінансованого Європейським Союзом, було проведено повну реконструкцію комплексу, віднесеного до категорії пам’яток історії А. Мета – розвиток регіону та культурного туризму шляхом включення собору та монастиря Марії Радни до туристичної мережі.

    Монастир цей є найбільшим місцем паломництва католиків у Тімішоарській єпархії та, водночас, важливим місцем молитви в усій Південно-Східній Європі, як для католиків, так і для православних, незалежно від рідної мови, етнічної приналежності чи культури. У молитві коліна схиляються до однієї землі, з’єднані руки тягнуться до одного неба. Великдень, П’ятидесятниця та день Різдва – головні дати паломництва у монастирі Марії Радни. Протягом майже двох століть, відколи почали вести облік паломників, їхня кількість кожного разу перевищувала 20.000, щоб досягти у наші дні майже 200.000. Паломники прибувають звідусіль: Угорщини, Словенії, Словаччини, Болгарії, навіть з Австрії та Німеччини. Згідно з дослідженням, проведеним спеціалізованим інститутом, було встановлено, що монастир «Марія Радна» є найбільш відвідуваною туристичною визначною пам’яткою повіту Арад. Довжина церкви становить 63 метри, ширина 16 метрів і внутрішня висота 21 метр. Зовнішня висота разом з вежами, які були завищені в 1911 році на 30 метрів кожна, становить 67 метрів. У 1770 році чудотворна ікона отримала срібну оправу висотою 3,3 метра і шириною 2,7 метра, виготовлену в 1769-1771 роках у Відні, в майстерні Йосифа Мозера, золотаря імператорських дворів, будучи унікальним витвором мистецтва в цій частині Європи.

    Роботи над церквою були завершені в 1820 році, в тому ж році на ікону наклали дві корони із золота та дорогоцінного каміння, подаровану Олександром фон Рудною, архієпископом Естергомським. Кажуть, що по дорозі до Естергома фон Руднай зупинився на кілька місяців у монастирі Марії Радни, чекаючи офіційної інвеститури кардиналом Угорщини, безнадійно закохавшись у ці місця. З цієї причини він зажадав, щоб після смерті його серце зберігалося в церкві монастиря Марії Радни, що й сталося, його серце зберігається у стіні храму, в безпосередній близькості від чудотворної ікони. Статуї святих Якова та Анни висотою 3 метри, які можна побачити всередині церкви, були виготовлені скульптором Фердинандом Штуффлессером з Тіролю, а стеля, розписана в 1762 році, – віденцем Фердинандом Шисслем. Орган був виготовлений у 1905 році фірмою «Leopold Wegenstein & Sons», однією з найвідоміших тих років. У 1985 році будапештський скульптор Тот Іштван створив новий вівтар із білого каррарського мармуру. У міжвоєнний період чернече життя продовжувалося, у 1935 році тут зареєструвалася найбільша кількість паломників в історії монастиря. Натомість після 1948 року паломництва були заборонені, а в 70-х роках відновилися в меншому масштабі. 1990 рік приніс новий початок для релігійного життя монастиря. Щороку у день Пресвятої Богородиці відбуваються паломництва, коли тут збираються тисячі людей.

  • Римо-католицький монастир Марія Радна

    Римо-католицький монастир Марія Радна

    Цьогоріч
    найбільше релігійне
    свято
    Великдень припадає на квітень. Згідно
    з різницею в обрахунках, католики
    святкують
    його сьогодні
    – 9
    квітня, а
    православні
    будуть
    святкувати наступного тижня – 16
    квітня. Католицька церква (лат. Ecclesia
    Catholica) є найбільшою християнською церквою
    у світі,
    станом на 2018 рік – приблизно 1,3 млрд
    хрещених католиків у всьому світі,
    а в Румунії їх трохи більше мільйона.
    Сьогодні розповім вам про один з
    найвідоміших в нашій країні римо-католицьких
    чернечих осередків – монастир Марія
    Радна з населеного пункту Ліпова
    Арадського повіту.

    На
    березі річки
    Муреш,
    на арадській
    рівнині,
    де річка відділяє Радну від Ліпови,
    стоїть католицький монастир, відомий
    своєю столітньою
    історією та кількістю паломників усіх
    націй і конфесій, об’єднаних вірою в
    Бога, які
    переступають його поріг
    щорічно. Перші
    згадки про
    початки
    чернечого життя в Радні датуються
    приблизно 1327 роком. Вони пов’язані з
    королем Угорщини Карлом Робертом
    Анжуйським, який побудував тут монастир
    і церкву, присвячені Святому Людовику
    Тулузькому,
    обидва
    будучи
    довірені ченцям-францисканцям з Боснії.
    Однак
    легенда
    свідчить, що монастир Марії Радни
    був
    побудований близько 1500 року на місці
    молитви ченців-францисканців. Сьогоднішня
    церква народилася
    лише через двісті років зі сліз пересічної
    жінки.
    Залишившись у молодому віці вдовою,
    вона дуже хотіла мати місце молитви
    лише для неї, невелику каплицю, де вона
    могла б оплакувати свого чоловіка, який
    помер молодим, і дякувати Богові за те,
    що допоміг їй, зрештою, знайти спокій.
    Незабаром після того, коли весь Банатський
    край
    упав під домінацію
    Османської імперії, місцеві віруючі та
    монахи-францисканці використовували
    цю
    каплицю
    як місце притулку та молитви. У 1551 р.
    починається османське панування, яке
    триватиме до 1716 р. У 1642 р. священику Андрію
    Стіпанчичу
    вдається після довгої та напруженої
    подорожі пішки до Константинополя і
    назад отримати, в обмін на значну суму
    грошей, від
    султана дозвіл
    на ремонт каплиці.

    У
    1668 році місцевий житель подарував церкві
    чудотворну
    ікону Божої Матері, шановану донині.
    Ніхто тоді не знав про її
    чудодійну силу. Вона була надрукована
    на папері в друкарні на півночі Італії
    тиражом у кілька десятків чи сотень
    примірників. Одну
    з них привезли
    в Радну, куплену
    в італійського мандрівного купця. Ікона
    являє собою образ Пресвятої Богородиці
    на горі Кармель, оточений невеликими
    ілюстраціями, з поясненнями італійською
    мовою, що описують події з людьми, які
    потребують допомоги, яким чудесним
    чином допомагає Мати Божа. У низу людські
    фігури горять у вогні чистилища, місця,
    де, як вірять католики, душі померлих з
    меншими гріхами очистяться перед тим,
    як потрапити в рай. У 1695 році османські
    солдати підпалили францисканську
    каплицю в Радні. Дивом не згоріла
    надрукована на папері ікона, яка пізніше
    була знайдена віруючими серед обгорілих
    останків.

    ucra-biserica-maria-radna-lipova-1.png

    За
    іншою легендою, копито коня турецького
    вершника, який хотів під’їхати до каплиці,
    вп’ялося в камінь. Сцену можна побачити
    на правій стіні церкви. У 1723 році була
    побудована нова, більша церква. У 1727
    році розпочато будівництво західної
    частини нинішнього
    монастиря. Між 1743 і 1747 роками кількість
    монахів значно зросла, було додано
    південне крило
    монастирю.
    У 1756 році, 7 липня, на свято П’ятидесятниці,
    було закладено перший камінь нової
    церкви Марії Радна,
    стара церква вже була замала.
    Ця церква протрималася
    донині. У 1911 році дві вежі церкви
    були підвищені
    на 30 метрів кожна, таким чином досягнувши
    загальної висоти 67 метрів. У 1992 році
    Папа Іван Павло ІІ присвоїв
    паломницькій церкві Марії Радні
    титул Малої базиліки. У 2013 році в рамках
    проєкту,
    співфінансованого Європейським Союзом,
    було проведено повну реконструкцію
    комплексу, віднесеного до категорії
    пам’яток історії А. Мета – розвиток
    регіону та культурного туризму шляхом
    включення собору
    та монастиря Марії Радни
    до туристичної
    мережі.

    Монастир
    цей
    є найбільшим місцем паломництва католиків
    у Тімішоарській єпархії та, водночас,
    важливим
    місцем
    молитви
    в усій Південно-Східній Європі, як для
    католиків, так і для православних,
    незалежно від рідної мови, етнічної
    приналежності чи культури. У молитві
    коліна схиляються до однієї землі,
    з’єднані руки тягнуться до одного неба.
    Великдень, П’ятидесятниця та день Різдва – головні дати
    паломництва у
    монастирі
    Марії Радни.
    Протягом майже двох століть, відколи
    почали вести облік паломників, їхня
    кількість кожного разу перевищувала
    20.000, щоб досягти
    у
    наші дні майже
    200.000. Паломники прибувають звідусіль:
    Угорщини,
    Словенії, Словаччини, Болгарії, навіть
    з Австрії та Німеччини. Згідно з
    дослідженням, проведеним спеціалізованим
    інститутом, було встановлено, що монастир
    «Марія Радна» є найбільш відвідуваною
    туристичною визначною пам’яткою повіту
    Арад. Довжина
    церкви
    становить 63
    метри, ширина 16 метрів і внутрішня висота
    21 метр. Зовнішня висота разом з вежами,
    які були завищені
    в 1911 році на 30 метрів кожна, становить
    67 метрів. У 1770 році чудотворна ікона
    отримала срібну оправу висотою 3,3 метра
    і шириною 2,7 метра, виготовлену в 1769-1771
    роках у Відні, в майстерні Йосифа Мозера,
    золотаря імператорських дворів, будучи
    унікальним
    витвором
    мистецтва в цій частині Європи.

    Роботи над
    церквою були завершені в 1820 році, в тому
    ж році на ікону наклали дві корони із
    золота та дорогоцінного каміння,
    подаровану Олександром фон Рудною,
    архієпископом Естергомським. Кажуть,
    що по дорозі до Естергома фон Руднай
    зупинився
    на кілька місяців у монастирі Марії
    Радни,
    чекаючи офіційної інвеститури кардиналом
    Угорщини, безнадійно закохавшись у ці
    місця. З цієї причини він зажадав,
    щоб після смерті його серце зберігалося
    в церкві монастиря Марії Радни,
    що й сталося,
    його серце зберігається
    у стіні храму, в безпосередній близькості
    від чудотворної ікони. Статуї святих
    Якова та Анни висотою 3 метри, які можна
    побачити всередині церкви, були
    виготовлені скульптором Фердинандом
    Штуффлессером з Тіролю, а стеля, розписана
    в 1762 році, – віденцем Фердинандом
    Шисслем. Орган був виготовлений у 1905
    році фірмою «Leopold Wegenstein & Sons», однією
    з найвідоміших тих років. У 1985 році
    будапештський
    скульптор Тот
    Іштван створив новий вівтар із білого
    каррарського мармуру. У міжвоєнний
    період чернече
    життя продовжувалося,
    у 1935 році тут зареєструвалася найбільша
    кількість паломників в історії монастиря.
    Натомість після 1948 року паломництва
    були заборонені, а в 70-х роках відновилися
    в меншому масштабі. 1990 рік приніс новий
    початок для релігійного життя монастиря.
    Щороку
    у день Пресвятої
    Богородиці відбуваються паломництва,
    коли тут збираються тисячі людей.

  • Особняк Друганеску – архітектурний шедевр неподалік Бухареста

    Особняк Друганеску – архітектурний шедевр неподалік Бухареста

    Мабуть, маєток Друганеску є одним з найкрасивіших на півдні країни, поряд з палацами Могошоая і Потлодж. Особняк є важливою туристичною пам’яткою для мешканців столиці, які хочуть провести вільний час серед природи та зарядитися енергією. Чудовий бринковянський архітектурний ансамбль розташований лише за 30 кілометрів від Бухареста, у селі Флорешть-Стоєнешть, у повіті Джурджу. Особняк, якому більше 300 років, був відреставрований і містить етнографічний музей, а також невелику церкву, а будівля розташована в чудовому парку, крізь який протікає струмочок, що надає ділянці особливий шарм.

    В румунській історіографії, бринковянське мистецтво охоплює як архітектуру, так і твори образотворчого мистецтва у Волощині за часів правління Костянтина Бринковяну між 1688 і 1714 рр. Цей період вирішально вплинув на подальший розвиток мистецтва та архітектури. Ця концепція використовується також для опису творів мистецтва з часів перших правителів за походженням з родини Маврокордатів, приблизно в 1730 р. Історики іноді характеризують стиль порівняючи його із Західним Відродженням, через його раціоналістичні структури, однак його декоративна достатність дозволяє й використання концепції “бринковянське бароко”.

    Основи бринковянського стилю були закладені протягом двох десятиліть правління Матея Басараба в ХУІІ столітті, що забезпечило Волощині певну політичну стабільність і сприяло розвитку мистецтв. У період після правління Бринковяну розвивалася головним чином архітектура боярських садиб. Ця еволюція відповідала впливу великої знаті в останній половині того ж століття на шкоду наступникам Матея Басараба. Три бринков’янські палаци неподалік Бухареста позначають унікальний архітектурний культурний периметр. Мова йде про палаци Могошоая, Потлодж та Друганеску, останній менш відомий, але, на щастя, нещодавно відновлений та повернутий культурній спадщині. Тут працює  зараз Душпастирсько-культурний центр «Гаврила Друганеску», що служить й осідком Болінтинської протоієрії. Він розташований за 30 км від столиці, у селі Стоєнешть, комуни Флорешть-Стоєнешть, у повіті Джурджу, на лівому березі притоку Сабару. Особняк, якому більше 300 років, був відреставрований і містить етнографічний музей, а також невелику церкву, а будівля розташована в чудовому парку, крізь який протікає струмочок, що надає ділянці особливий шарм.

    Отже, ансамбль Друганеску включає особняк та церкву «Благовіщення», побудовану в 1723 році. Особняк був побудований між 1710 і 1715 роками Гаврилом Друганеску, великим ворником за часів господаря Костянтина Бринковяну, а потім і за часів Штефана Кантакузіно. Наступники Преда Друганеску та його син Преда Скарлат Друганеску продовжили його роботу, але за часів наступників Скарлата ансамбль почав занепадати. У 1939 році особняк придбала принцеса Марина Штірбей Бринковяну, дочка принца Георгія Штірбея, яка була першою румунською льотчицею, яка здійснила політ на літаку за маршрутом Бухарест-Стокгольм і перетнула Балтійське море. Нова власниця розпочала масштабні реставраційні роботи. Реставрація будівлі в 1965-1967 роках надала їй вигляд самотнього палацу, що стоїть посеред величезного парку, а біля будівлі ростуть багатовікові дерева. Будівля має підвал із цегляних склепінь та цокольний поверх, на який можна піднятися по 12 сходинкам, розташованим посередині альтанки. Лоджія займає місце колишньої веранди, доступ до якої здійснюється з першого поверху. Екстер’єр вирізняється бринков’янськими кам’яними колонами, які підпирають аркади павільйону та лоджії.

    Поруч із особняком знаходиться церква «Благовіщення», також зведена ворником Гаврилом Другонеску у 1723 році, яка вражає своїм стилем, архітектурою, книгами, іконами та збереженими церковними предметами, а також цінним розписом, «одним із останніх» прикладів пізнього бринковянського живопису.  У 1971 році в 13 залах особняка було улаштовано «Музей етнографії та народного мистецтва Румунської рівнини». Було виставлено багато народних тканин, національних костюмів, кераміки, знарядь праці, народних меблів, металевих виробів, елементів декору. У підвалі представлені ремесла обробки дерева та металу з різними інструментами та виробами, текстильна домашня промисловість та традиційні заняття. Верхній поверх призначений народному мистецтву, до якого входять колекції предметів, відібраних і впорядкованих за типом і районами південної частини Румунії.

  • Особняк Друганеску – архітектурний шедевр неподалік Бухареста

    Особняк Друганеску – архітектурний шедевр неподалік Бухареста




    Мабуть, маєток Друганеску є одним з
    найкрасивіших на півдні країни, поряд з палацами Могошоая і Потлодж. Особняк є важливою туристичною пам’яткою
    для мешканців столиці, які хочуть провести вільний час серед природи та
    зарядитися енергією. Чудовий бринковянський архітектурний ансамбль розташований
    лише за 30 кілометрів від Бухареста, у селі Флорешть-Стоєнешть, у повіті
    Джурджу. Особняк, якому більше 300 років, був відреставрований і містить етнографічний
    музей, а також невелику церкву, а будівля розташована в чудовому парку, крізь
    який протікає струмочок, що надає ділянці особливий шарм.




    В румунській
    історіографії, бринковянське мистецтво охоплює як архітектуру, так і твори
    образотворчого мистецтва у Волощині за часів правління Костянтина Бринковяну
    між 1688 і 1714 рр. Цей період вирішально вплинув на подальший
    розвиток мистецтва та архітектури. Ця концепція
    використовується також для опису творів мистецтва з часів перших
    правителів за походженням з родини Маврокордатів, приблизно в 1730 р.
    Історики іноді характеризують стиль порівняючи його із Західним
    Відродженням, через його раціоналістичні структури, однак його декоративна
    достатність дозволяє й використання концепції бринковянське бароко.




    Основи бринковянського
    стилю були закладені протягом двох десятиліть правління Матея Басараба в ХУІІ
    столітті, що забезпечило Волощині певну політичну стабільність і сприяло
    розвитку мистецтв. У період після правління Бринковяну розвивалася головним
    чином архітектура боярських садиб. Ця еволюція відповідала впливу великої знаті
    в останній половині того ж століття на шкоду наступникам Матея Басараба. Три
    бринков’янські палаци неподалік Бухареста позначають унікальний архітектурний
    культурний периметр. Мова йде про палаци Могошоая, Потлодж та Друганеску,
    останній менш відомий, але, на щастя, нещодавно
    відновлений та повернутий культурній спадщині. Тут працює зараз Душпастирсько-культурний центр «Гаврила
    Друганеску», що служить й осідком Болінтинської протоієрії. Він розташований за
    30 км від столиці, у селі Стоєнешть, комуни Флорешть-Стоєнешть, у повіті
    Джурджу, на лівому березі притоку Сабару. Особняк, якому більше 300 років, був відреставрований і
    містить етнографічний музей, а також невелику церкву, а будівля розташована в
    чудовому парку, крізь який протікає струмочок, що надає ділянці особливий шарм.


    Отже, ансамбль Друганеску включає особняк та церкву «Благовіщення», побудовану в 1723 році. Особняк був
    побудований між 1710 і 1715 роками Гаврилом Друганеску, великим ворником за часів
    господаря Костянтина Бринковяну, а потім і за часів Штефана Кантакузіно. Наступники
    Преда Друганеску та його син Преда Скарлат Друганеску продовжили його роботу,
    але за часів наступників Скарлата ансамбль почав занепадати. У 1939 році
    особняк придбала принцеса Марина Штірбей Бринковяну, дочка принца Георгія
    Штірбея, яка була першою румунською льотчицею, яка здійснила політ на літаку за
    маршрутом Бухарест-Стокгольм і перетнула Балтійське море. Нова власниця
    розпочала масштабні реставраційні роботи. Реставрація будівлі в 1965-1967 роках
    надала їй вигляд самотнього палацу, що стоїть посеред величезного парку, а біля
    будівлі ростуть багатовікові дерева. Будівля має підвал із цегляних склепінь та
    цокольний поверх, на який можна піднятися по 12 сходинкам, розташованим посередині
    альтанки. Лоджія займає місце колишньої веранди, доступ до якої здійснюється з
    першого поверху. Екстер’єр вирізняється бринков’янськими кам’яними колонами,
    які підпирають аркади павільйону та лоджії.



    Поруч
    із особняком знаходиться церква «Благовіщення», також зведена ворником Гаврилом
    Другонеску у 1723 році, яка вражає своїм стилем, архітектурою, книгами, іконами
    та збереженими церковними предметами, а також цінним розписом, «одним із
    останніх» прикладів пізнього бринковянського живопису. У 1971 році в 13 залах особняка було улаштовано
    «Музей етнографії та народного мистецтва Румунської рівнини». Було виставлено
    багато народних тканин, національних костюмів, кераміки, знарядь праці,
    народних меблів, металевих виробів, елементів декору. У підвалі представлені
    ремесла обробки дерева та металу з різними інструментами та виробами,
    текстильна домашня промисловість та традиційні заняття.
    Верхній поверх призначений народному мистецтву, до якого входять колекції
    предметів, відібраних і впорядкованих за типом і районами південної частини
    Румунії.

  • Добруджанська фортеця Капідава

    Добруджанська фортеця Капідава

    Розташовані приблизно в 50 кілометрах від міста Констанца, руїни римської фортеці Капідава є туристичною визначною пам’яткою Добруджі. Влітку 2021 року її було включено до повітової туристичної мережі. Розташована на правому березі Дунаю, фортеця є частиною серії фортець і укріплень, побудованих за часів римського імператора Траяна. Капідаві, як і іншим фортецям, розташованим на кордоні, довелося пережити численні напади кочових народів. Протягом багатьох років проводилася роботи з укріплення руїн, але цього було недостатньо. Недавно завдяки проекту Повітової ради Констанца історичну пам’ятку було відновлено, консолідовано та збережено.

     

    За часів імператора Траяна римляни побудували понад 200 укріплень на кордоні імперії для захисту своїх територій. Укріплення збудовані вздовж Дунаю називалися лимесами (дунайськими), а одним із них є фортеця Капідава, яка була військовим центром протягом кількох століть. Як і багато інших об’єктів, що представляють великий інтерес для нашої країни, ця фортеця була забута протягом десятиліть, і це, очевидно, призвело до її деградації та руйнування. Колишня римська фортифікація Капідава була побудована на початку 2 століття нашої ери за часів імператора Траяна і продовжувала існувати до 7 століття. Її збудували на березі Дунаю, в місці, де ріка робить широкий вигин (звідси топонім Капідава – «Фортеця на вигині»).

     

    Після численних нападів мігруючих народів фортеця була покинута протягом двох століть, а у IX ст. н.е. знову була заселена. Проіснувала ще упродовж двох століть, однак в середині XI століття укріплення було остаточно зруйновано. Фортифікація стала предметом спеціалізованих досліджень ще з 1924 року. Нині це місце є чудовою школою для румунської археології, а також надзвичайно привабливим туристичним об’єктом. Укріплення досить широке, маючи закруглені кути та прямокутний план, з кількома воротами та вежами, але також із виходом до Дунаю, де колись був порт. Під час археологічних розкопок було виявлено базиліку, термальні лазні, понад 1000 хатинок, монети, амфори, предмети декору, особистого користування, кухонні приладдя… а дослідження тривають, і, здається, вони триватимуть ще довго.

     

    За словами дослідників, які брали участь у розробці веб-сайту www. capidava.ro, фортеця «займала важливе місце в римській оборонній системі і була частиною серії фортець і укріплень, побудованих за часів імператора Траяна, на початку 2 століття, як частина заходів з організації дунайського лимесу». Археологи та історики стверджують, що це місце особливо відповідало характеру споруди, пропонуючи величезну зону спостереження: скелястий масив, що піднімався між підніжжям схилу, що спускався з північного сходу до Дунаю. Масив мав перевагу зі стратегічної точки зору, а саме природний рів, який починався від Дунаю, обходив його з північно-східного боку, аж до східного кута фортеці. Крім того, форма масиву дала й форму та орієнтацію фортифікації. Стратегічне значення цього місця зумовило розміщення військової станції, а також розташування та розвиток цивільного центру в римську епоху.

     

    Військовий табір, розташований поруч з переправою, був побудований загонами V-го Македонського легіону та XI-го Клавдійського легіону. Гетський топонім Капідава, що означає фортеця на вигині, підтверджує доримське поселення. Форт також мав гавань, до якої входив низький причал біля води, склади та інші прибудови на верхній терасі, а також кілька лазень за межами фортифікації. Цей причал фактично був основним обладнанням станції флоту Classis Flavia Moesica, головна база якого була встановлена в Новіодунумі. На схід і північ від фортеці простягається курганний могильник з багатим інвентарем, а ще далі на південь – рівнинний могильник. Укріплення має форму чотирикутника з довгими сторонами – 105м х 127м, зі стінами товщиною понад 2м і висотою 5-6м, з 7 понад 10-тиметровими вежами, з яких 3 прямокутні, 2 вежі у формі кола та 2 проміжні підковоподібні вежі (U). Капідава – це захоплююче місце із захоплюючою історією. Як туристичний об’єкт укріплення мало рекламується на профільних сайтах. Однак місцева влада започатковує тут різноманітні заходи для молоді, які спрямовані як на ознайомлення, так і на відкриття історії з експериментальної точки зору.

  • Добруджанська фортеця Капідава

    Добруджанська фортеця Капідава


    Розташовані приблизно в 50 кілометрах від міста Констанца, руїни римської фортеці Капідава є туристичною визначною памяткою Добруджі. Влітку 2021 року її було включено до повітової туристичної мережі. Розташована на правому березі Дунаю, фортеця є частиною серії фортець і укріплень, побудованих за часів римського імператора Траяна. Капідаві, як і іншим фортецям, розташованим на кордоні, довелося пережити численні напади кочових народів. Протягом багатьох років проводилася роботи з укріплення руїн, але цього було недостатньо. Недавно завдяки проекту Повітової ради Констанца історичну памятку було відновлено, консолідовано та збережено.



    За часів імператора Траяна римляни побудували понад 200 укріплень на кордоні імперії для захисту своїх територій. Укріплення збудовані вздовж Дунаю називалися лимесами (дунайськими), а одним із них є фортеця Капідава, яка була військовим центром протягом кількох століть. Як і багато інших обєктів, що представляють великий інтерес для нашої країни, ця фортеця була забута протягом десятиліть, і це, очевидно, призвело до її деградації та руйнування. Колишня римська фортифікація Капідава була побудована на початку 2 століття нашої ери за часів імператора Траяна і продовжувала існувати до 7 століття. Її збудували на березі Дунаю, в місці, де ріка робить широкий вигин (звідси топонім Капідава – «Фортеця на вигині»).



    Після численних нападів мігруючих народів фортеця була покинута протягом двох століть, а у IX ст. н.е. знову була заселена. Проіснувала ще упродовж двох століть, однак в середині XI століття укріплення було остаточно зруйновано. Фортифікація стала предметом спеціалізованих досліджень ще з 1924 року. Нині це місце є чудовою школою для румунської археології, а також надзвичайно привабливим туристичним обєктом. Укріплення досить широке, маючи закруглені кути та прямокутний план, з кількома воротами та вежами, але також із виходом до Дунаю, де колись був порт. Під час археологічних розкопок було виявлено базиліку, термальні лазні, понад 1000 хатинок, монети, амфори, предмети декору, особистого користування, кухонні приладдя… а дослідження тривають, і, здається, вони триватимуть ще довго.



    За словами дослідників, які брали участь у розробці веб-сайту www. capidava.ro, фортеця «займала важливе місце в римській оборонній системі і була частиною серії фортець і укріплень, побудованих за часів імператора Траяна, на початку 2 століття, як частина заходів з організації дунайського лимесу». Археологи та історики стверджують, що це місце особливо відповідало характеру споруди, пропонуючи величезну зону спостереження: скелястий масив, що піднімався між підніжжям схилу, що спускався з північного сходу до Дунаю. Масив мав перевагу зі стратегічної точки зору, а саме природний рів, який починався від Дунаю, обходив його з північно-східного боку, аж до східного кута фортеці. Крім того, форма масиву дала й форму та орієнтацію фортифікації. Стратегічне значення цього місця зумовило розміщення військової станції, а також розташування та розвиток цивільного центру в римську епоху.



    Військовий табір, розташований поруч з переправою, був побудований загонами V-го Македонського легіону та XI-го Клавдійського легіону. Гетський топонім Капідава, що означає фортеця на вигині, підтверджує доримське поселення. Форт також мав гавань, до якої входив низький причал біля води, склади та інші прибудови на верхній терасі, а також кілька лазень за межами фортифікації. Цей причал фактично був основним обладнанням станції флоту Classis Flavia Moesica, головна база якого була встановлена в Новіодунумі. На схід і північ від фортеці простягається курганний могильник з багатим інвентарем, а ще далі на південь – рівнинний могильник. Укріплення має форму чотирикутника з довгими сторонами – 105м х 127м, зі стінами товщиною понад 2м і висотою 5-6м, з 7 понад 10-тиметровими вежами, з яких 3 прямокутні, 2 вежі у формі кола та 2 проміжні підковоподібні вежі (U). Капідава – це захоплююче місце із захоплюючою історією. Як туристичний обєкт укріплення мало рекламується на профільних сайтах. Однак місцева влада започатковує тут різноманітні заходи для молоді, які спрямовані як на ознайомлення, так і на відкриття історії з експериментальної точки зору.


  • На курорті Ринка

    На курорті Ринка




    У гірській частині Горжанського повіту (південний захід) знаходиться один з
    найновіших курортів Румунії – Ринка. Він користується
    популярністю особливо взимку через товстий шар снігу, який покриває
    курорт, а й завдяки висоті, на якій він розташований 1600 метрів. Саме через це сніговий
    покрив тут зберігається довше. Ринка є туристичним курортом на найвищій висоті в Румунії. Цей туристичний район має особливий туристичний і спортивний
    потенціал, оскільки вважається центром пішохідного туризму в горах Паринг. Курорт перетинає DN 67C, шосе Трансальпіна,
    яка є найвищою дорогою в Румунії, маючи найвищу
    точку в перевалі
    Урделе (2.145 м).Щоб дістатися до Ринки, потрібно взяти за орієнтир місто Новач. Звідси дорога до хребтів гір Паринг і Кепеценій веде протягом 18 км
    широкими або крутішими поворотами до самого курорту.






    У 1930 році Новачський Народний банк
    реалізував проєкт спрямований на створення гірського курорту в Ринка. Він
    розпочав це, побудувавши 6 турбаз з 5 номерами кожна, і в 1937 році було
    введено в експлуатацію центральну турбазу за сприяння тодішнього
    прем’єр-міністра Румунії, ліберала Георге Тетераску. Курорт знову привернув
    увагу туристів, особливо після відкриття Трансальпінської дороги, найвищої та
    найкрасивішої дороги в Румунії, яка з’єднує курорт з повітом Сібіу. Після
    урочистого відкриття в 1939 році цю дорогу називали ще «Королівською дорогою». На
    курорті зустріли мипана Ніку Мітроя, інвестора у сфері туризм та розвитку гірськолижного
    домену, який розповів коротку
    історію найвищої дороги в Румунії: «Трансальпінська дорога була збудована ще до
    Першої світової війни, фактично модернізована. Це був перегінний шлях протягом
    тисячоліть, навіть з часів римлян це був перегінним шляхом, який з’єднував частину населеного пункту Новач з римською дорогою Брезой Шуряну, а до Першої світової війни вона була прокладена військовими румунської армії. Дорога була модернізована під час правління
    короля Кароля ІІ, коли прем’єр-міністром був наш горжанець Георге Тетераску. На інавгурації був присутній сам король. Він приїхав із Сібіу до Новач, там де на виїзді з міста в сторону курорту Ринка, є пам’ятник присвячений цій події».

    transalpina-daniel-onea.png




    Останнім часом курорт Ринка став все більш популярним серед
    любителів гірськолижного спорту та інших зимових видів спорту. Схили
    обслуговуються підйомниками, а на М1 є нічне освітлення.
    Так само катанням
    на бігових лижах можна займатися в околицях
    курорту, на легких трасах, без ризику сходження лавин і хуртовин. На відміну від міських агломерацій, де
    минулого літа були зафіксовані температури 37 … 40 градусів за Цельсієм, на
    курорті Ринка в літні ночі температура нижче 15 градусів за Цельсієм. Влітку
    курорт може стати відправною точкою для піших прогулянок і пропонує достатньо
    варіантів для активного відпочинку, як ми дізналися від пана Ніку Мітроя: «На курорті у нас є 3 пригодницькі парки: один у центральній частині курорту, критий, один біля в’їзду на курорт і один, який ми відкрили нещодавно в напрямку піку Пепуша. Окрім пригодницьких парків, іншим атракціоном курорту є літній тюбінг (шини, які ковзають по пластиковому
    покриттю). Ми хотіли привезти щось нового з Європи, щоб туристи також могли знайти тут багато
    цікавинок. Але крім цих парків для дітей та молоді, у нас є багато туристичних
    маршрутів. Любителі
    піших прогулянок можуть милуватися льодовиковим озером Гилческу».





    Озеро Гилческу є одним з популярних туристичних
    об’єктів серед туристів, які відвідують Трансальпінську дорогу. Озеро розташоване
    прямо біля краю найбільш проточеної туристичної стежки, що перетинає гору. Його
    оголошено пам’ятником природи, а околиці
    – природним заповідником. У величезній
    долині, після шести годин ходьби через крутий Паринг, рушаючи з курорту Ринка, на
    туристів чекає озеро Гилческу та майже десять інших менших озер. Печера Половрадж
    є однією з найпопулярніших туристичних пам’яток, яку відвідують ті, хто
    подорожує Трансальпіною. Вона розташована в горах Кепеценій, на березі річки Олтец,
    на висоті 670 м над рівнем моря. До печери можна дістатися з території комуни
    Половрадж, розташованої між н.п. Хорезу та Байя де Ф’єр, горжанського повіту.
    Іншою пам’яткою природи на Трансальпінській дорозі є Печера Муєрій, що розташована
    в комуні Бая де Ф’єр. Вона вражає своїми утвореннями, що розвинулися всередині,
    так і реліквіями, виявленими в ній. Перш ніж піднятися Трансальпіною в напрямку
    до курорту Ринка, не пропустіть цю туристичну визначну пам’ятку. Доміноване піком
    Пепуша (2136 метрів) Трансальпінська дорога є однією з небагатьох доріг у
    Румунії, якою, подорожуючи, можете досягнути хмар і навіть бути вище них.